“Соціальний капітал — це наш головний ресурс.
Ми не хочемо бути просто одержувачами допомоги.
Ми хочемо бути партнерами у спільній європейській науці.”
ОЛЬГА ЄРМАКОВА, членкиня Наукового комітету
Українська наука переживає складний період — війна, брак фінансування та відтік молодих кадрів створюють серйозні виклики. Водночас, молоді дослідники не здаються: шукають нові шляхи співпраці, залучаються до європейських проєктів і формують соціальний капітал, який стає опорою для майбутнього.
Про це — у розмові з Ольгою Єрмаковою, докторкою економічних наук, професоркою Одеського національного економічного університету, завідувачкою відділу економічного та екологічного розвитку приморських регіонів ДНДІ ринку, економіки та екології НАН України, головою Ради молодих дослідників і членкинею Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.
Інтерв’ю проведене під час конференції Масарикового університету (Чехія) у межах проєкту RIFF, присвяченого оновленню України у сфері досліджень і вищої освіти.
– Україна інвестує значно менше у дослідження та розробки, ніж інші країни. Як нині вибудовується співпраця між Науковим комітетом і урядом? Якою є стратегія держави у сфері науки?
Я нещодавно приєдналася до Наукового комітету, але вже бачу великий потенціал цієї платформи. Ми, науковці, маємо ідеї, але без співпраці з урядом вони залишаться лише у публікаціях. Саме тому важливо, що Комітет забезпечує зв’язок між наукою й владою. Ми беремо участь в експертизі проєктів законів, маємо можливість висловлювати позицію наукової спільноти — і нас чують.
Позитивна динаміка вже помітна. Уряд заявив про намір збільшити фінансування науки до 1% ВВП. У бюджеті на наступний рік передбачено зростання видатків, зокрема на підтримку молодих дослідників. Це надзвичайно важливо, адже саме вони — майбутнє української науки.
– Чи є інвестиції в молодих науковців способом зупинити «витік мізків»?
Безумовно. Але реальність складна: початкова зарплата науковця становить близько 5000 гривень (приблизно 100 доларів). Молодь іде в приватний сектор, де стартові доходи вищі в кілька разів. Наука потребує не лише ідей, а й базової фінансової стабільності.
Водночас, я бачу іншу сторону: студенти, які прагнуть робити науку, залишаються. Вони вірять у розвиток, беруть участь у грантах, отримують підтримку від НАН України чи Верховної Ради. Це непросто, але це інвестиція у власне майбутнє. Я завжди кажу своїм студентам: двері науки відкриті. Ви можете повернутися до неї навіть через 10 років — головне, щоб залишався інтерес.
– Які напрями наукових досліджень, на вашу думку, мають бути пріоритетними для відновлення України?
Наукові пріоритети повинні відповідати національній економічній стратегії. Відновлення та наука мають іти поруч. Але головне надбання — це люди. Соціальний капітал є не менш цінним, ніж фінансовий. Співпраця з європейськими дослідницькими інфраструктурами відкриває нам доступ до досвіду, партнерств і спільних проєктів. Ми не просто отримувачі допомоги — ми вже робимо власний внесок у європейську науку.
– Якою має бути роль Європейського Союзу у підтримці української науки сьогодні?
Гроші важливі, але самі по собі — недостатні. Ми не просимо лише фінансування. Найцінніше — це можливість бути частиною європейської дослідницької спільноти, розвивати потенціал, творити.
Якщо український дослідник постійно думає, де жити і що їсти, йому важко зосередитись на ідеях. Але навіть у таких умовах Україна показує високу ефективність: наші результати часто перевищують вкладені ресурси. Це свідчить про потужний людський потенціал.
Ми, українці, — працьовиті, креативні, стійкі. Війна не зламала нас, а лише загартувала. Ми хочемо не виживати, а розвиватися — і робити це разом із Європою.
